Це глава з книги «Мистецтво бути дружиною і музою»

Дуже часто я чую від жінок:

«Ну так, це все добре. Бути жінкою, оточити турботою. Але тільки коли чоловік уже
виконує свій обов’язок. Нехай він починає першим. Купить мені шубу. Буде мене слухати.
Тоді я можу прасувати його сорочки і робити йому сніданок»

Так торгуватися можна роками. І ніхто не зробить першого кроку, очікуючи цього кроку
від партнеру. А стосунки не просто стоять на місці, вони все більш і більш розвалюються.
Люди зовсім віддаляються – і робити ці перші кроки вже не хоче ніхто.

Так чому ж ми не говоримо про чоловічі обов’язки? Чому в цій книзі ми говоримо тільки
про себе, про свій обов’язок і про зміни у собі? Тому що на це ми можемо вплинути
самостійно. Ми можемо це змінити, якщо будемо прикладати зусилля. Змінити ж іншого
неможливо. Та й спроби зробити це будуть марними.

Ми всі турбуємося про свої права. Здається, що всі їх весь час хтось порушує, що нам
недодають. І всі сімейні чвари так чи інакше зводяться до одного – «Я знаю, як ти повинен
до мене ставитися. У мене є права, котрі ти порушуєш.»

Сучасний світ – це світ, де всі друг з другом судяться і доводять свою правоту. Всі
б’ються за свої права…

Але крім прав у нашому житті є місце і для обов’язків. Те, що ми можемо робити для
іншої людини. Те, що описується поняттям «обов’язок». Наш обов’язок як дружин,
наприклад, заключається в тому, щоб турбуватися про годування близьких. І виконанням
цього обов’язку ми гарантуємо виконання їх прав. Адже у чоловіка є право бути
нагодованим три рази в день

Коли ми фокусуємося на правах, ми припиняємо виконувати обов’язки. І як наслідок,
права нашого партнеру виявляються також порушені. Можна з’ясовувати, чиї права
порушені були раніше і більше. А можна почати виконувати свій обов’язок.

Так як в серці кожної людини є над-душа. Чи сумління. Вища справедливість. І коли
по відношенню до нас хтось здійснює добрий вчинок, сумління намагається вирівняти
баланс. Зробити для цієї людини теж щось добре.

Не завжди сумління прокидається швидко і відразу. Інколи йому необхідно дуже багато
дати, щоб воно схаменулося і проявилося. Але те, що воно є у кожного, – це факт.

Коли ми виконуємо свої обов’язки, ми робимо своє життя простішим. Так як, виконуючи
свій обов’язок, ми отримуємо благословення згори на досягнення своєї мети. Ми
покращуємо життя близьких, забезпечуючи їх правами. І ми даємо їм шанс зустрітися з
Богам, який живе у кожного в серці, як Над-душа і Сумління.

Ось чому в цій книзі немає і не буде глави «Обов’язки чоловіка». Нехай про це чоловікам
розкаже інший чоловік. Так більше шансів, що вони прислухаються і будуть їм слідувати.

А нам слід займатися собою. І своїм обов’язком – це те, на що дійсно ми можемо
впливати. Хоча такий підхід багатьом не подобається. Що ж поробиш – час бурхливого
розвитку психології!

Психологія, на мою думку, найнебезпечніша наука. Не тільки тому, що в ній можна
навчитися маніпуляціям і впливу на розум людей. Швидше тому, що вона створює для
людини ілюзію, що психології достатньо. Психологія – наука про душу. Але частіше
всього вивчення душі закінчується побутовими речами. Як налагодити стосунки з
чоловіком, дружиною, дітьми, знайти справу до душі… І все. Інколи можна трішки
доторкнутися сенсу життя. Але тільки дуже поверхово. Невже це знання про Душу? Про її
вічну і чисту природу, наповнену Блаженством?

А ще психологія підступна тим, що чим більше ти знаєш про людей, тим менше ти це
застосовуєш у своєму житті. І у тебе завжди є відмовка, щоб не виконувати свій обов’язок.
Чому я не виконую свій жіночий обов’язок? Та просто тому, що чоловік свій чоловічий
не виконує. Чому я на роботі не виконує свої обов’язки? Тому що начальник у мене не
ідеальний. І так далі.

Тобто таке знання психології завжди дає нам запасний вихід. Поблажку. Щоб не
виконувати свій обов’язок. Не оточувати турботою інших. Відразу згадується ситуація,
коли нас затопили сусіди. І коли ми покликали сусідку, щоб показати їй нашу стелю, була
дана геніальна відповідь: «А у вас у коридорі шпалери відклеїлись». Здавалося б, причому
тут коридор? Коли затопили ванну кімнату? Значно простіше знайти проблему в іншій
людині, чим побачити і признати свої помилки. І почати виконувати свій обов’язок – ось
це робити чомусь нікому не хочеться…

Психологія потрібна і важлива. Як перший крок. Як можливість налагодити стосунки. Але
якщо вона не веде далі і глибше – то, на мою думку, – вона становиться небезпечною.

Мені дуже хочеться, щоб ця книга вела вас подалі, ніж звичайна психологічна література.
Щоб ви змогли замислитися не тільки про чоловіка і дітях, але і про Бога, про свою душу,
про свій обов’язок…

Ось тому ми і не говоримо про чоловічі обов’язки – ми говоримо тільки про нас, жінок, і
про нашу жіночу силу.

Ольга Валяєва — valyaeva.ru

Перевела  Толочная Елена